Молодо, та не зелено.

Антоніна Олександрівна Іванова – наш молодий лікар-невропатолог. Невдовзі мине 2 роки, як вона приступила до самостійної роботи. А до цього – навчання в Одеському медичному університеті. І хоч думала про іншу спеціалізацію, прийняла пропозицію проходити інтернатуру з напрямку «Неврологія» на базі Подільської міської лікарні. І як зізнається сама Антоніна Олександрівна, жодного разу про це не пожалкувала.

По-перше, тому, що вона по-справжньому захопилась цим напрямком медицини, який пов’язаний з найскладнішою системою організму людини – нервовою. Крім того, неврологічні захворювання тісно стикаються з іншими, і хворий, прийшовши на прийом до певного лікаря, направляється ним до невропатолога. А це непрості випадки. І молодому лікареві подобається розв’язувати складні завдання.

А по-друге, тому, що її вчителями і наставниками були ( та й по сьогоднішній день залишаються) найдосвідченіші лікарі, які щедро і щиро ділилися своїми знаннями і багаторічним досвідом з молодою колегою. Євдокія Феодосіївна Войт – здебільшого з поліклінічної практики, Володимир Леонтійович Сиротюк – з лікування стаціонарних хворих. І саме вони першими підмітили і завзятість молодої лікарки в осягненні професії, і відповідальність, і обов’язковість та пунктуальність, а саме головне, вміння знайти психологічний підхід до кожного пацієнта, щоб якісно допомогти йому одужати.

А ще треба сказати, що Антоніна Олександрівна не перестає вдосконалювати свої знання, багато читає спеціалізованої літератури; сертифікатів, які вона отримала за участь у різноманітних семінарах, вербі- нарах лише за минулий рік, досить на трьох. Вона вимоглива до себе і розуміє: щоб вдало практикувати, треба « йти в ногу» з сучасністю.

Тож не дивно, що за такий невеликий час заслужила повагу серед своїх колег, про неї з теплотою і вдячністю відгукуються пацієнти, кажучи, що незважаючи на молодий вік, вона вже гарний лікар.

На питання, чи не розчарувалась вона взагалі в своїй професії (адже і постійне напруження, і велика відповідальність, та й зарплата бажає бути кращою), Антоніна Олександрівна відповідає, що треба бути лікарем, щоб відчути те піднесення і захват, які охоплюють тебе, коли ти бачиш, як жінка, яку доставили у відділення з лівобічним паралічем, завдяки тобі, твоїм знанням, зусиллям, повертається додому «на власних ногах».

Зрозуміло, що лікар Іванова знаходиться на початку свого професійного шляху, і тому хочеться побажати, щоб той захват і піднесення перебували з нею протягом всього її, сподіваємось, щасливого лікарського життя.