Як приходять в медицину? По-різному. Хтось мріє про цю професію з дитинства, хтось опиняється в ній випадково ( і таке трапляється), а когось приводить Доля. Саме Доля визначила професійну дорогу ветерана праці – лікаря-ортопеда-травматолога Юрія Феодосійовича Мукана, і саме за це дякують Долі сотні подільчан, яким врятував здоров’я, а часто і життя наш земляк.
Юрко з самого дитинства прагнув неба, ще у 8 класі вирішив стати військовим льотчиком і після закінчення середньої школи, до речі, з золотою медаллю, вступати до Єйського льотного училища. Але Той, хто наверху, краще знає наше професійне призначення і часто визначає нашу життєву місію. Так і сталося, що юнак, вступивши до училища , але не приступивши до навчання з певних причин, повертається в рідне село і працює в місцевому колгоспі трактористом. А наступного року після першого ж екзамену стає студентом Одеського медичного інституту. Досить крутий віраж, погодьтесь. А все тому, що батько Феодосій Гордійович, сільський фельдшер, мудра і поміркована людина, добре знаючи сина, переконав його в тому, що літати і досягати висот можна не тільки в небі. І подальше життя справдило його слова.
В серпні 1971 року після інтернатури розпочав працювати в Савранській ЦРБ, але вже через 3 місяці головний лікар Котовської лікарні Віль Олександрович Жуковський, під час інтернатури придивившись до здібного майбутнього спеціаліста і визначивши його перспективи, забрав його до себе в лікарню. З того часу вже рівно 50 п’ятдесят(!!!) років Юрій Феодосійович Мукан служить своєму призванню і подільчанам.
Чому саме ортопедія і травматологія? Можливо, підсвідомо відчував можливість реалізації тих якостей, які вимагала і авіація: виміряний ризик, вміння швидко оцінити ситуацію і прийняти оптимальне рішення, фізична витривалість і моральна витримка. А це невід’ємні складові кожної, часто багаточасової, складної операції, які проводив Юрій Феодосійович ( а їх в кращі часи за рік бувало до чотирьохсот). А ще життя, як говориться, «на кнопці»: де б не був: у гостях, на дачі, на концерті – постійне очікування виклику – аварії, нещасні випадки, травми не відбуваються за розписом.
Набутий з роками досвід, щире бажання допомогти постраждалим, професіональна майстерність дозволила лікарю Мукану разом з командою колег ( в 1980 році він очолив травматологічне, згодом хірургічне відділення №2) проводити операції найвищого ґатунку. До сьогодні він пам’ятає операцію з трепанації черепа у жінки, життя якої висіло на волосині: одеський лікар не встигав приїхати і відлік йшов на хвилини. Витяг таки її з «того світу», живе й понині. Або порятунок відірваної транспортером руки жителя Новоселівки, яка трималась лише на шкірці. Склали, зшили і м’язи , і судинки, і рука, хоч і обмежено, але працює. А випадок з відрізаною бензопилою гомілкою! Врятували, чоловік до цього часу ходить самостійно. А скільки їх ще було таких операцій, коли лікар в прямому сенсі слова «ставив на ноги» травмованих людей, здавалось би, в безнадійних ситуаціях. І після кожної перемоги – відчуття глибинної радості і польоту душі. Це складно передати словами. Таки справдились слова батька: висоти можна дістатись і в медицині. Тож не випадково на адресу лікаря звучать слова вдячності і через багато років, як от написала колишня жителька Новоселівки Юлія Шестова(нині ізмаїльтянка): «Він лікував мене, мого чоловіка, моїх дітей, усі складні випадки – вдало, без ускладнень. Здоров’я йому, віку і всіляких гараздів».
Зараз Юрій Феодосійович Мукан, лікар вищої категорії, веде щоденний прийом в консультативній поліклініці. І як вже звично бачити – біля його кабінету завжди людно.
